Революція на граніті: як студенти змусили владу піти на поступки
2 жовтня 1990 року на тодішній площі Жовтневої революції в Києві запалали перші намети. Група молодих людей, озброєних лише плакатами та рішучістю, розпочала акцію, яка згодом увійшла в історію як “Революція на граніті” – перший масштабний організований студентський протест новітньої доби України. Серед ініціаторів та активних учасників були студенти зі Львова, чия роль у подіях була надзвичайно вагомою.
Від ідеї до реалізації: підпільна підготовка
Ідея масштабної студентської акції визрівала ще влітку 1990 року, під час святкування 500-річчя Запорізької Січі. Організаційне ядро сформували активісти Української студентської спілки (УСС) та Студентського братства Львова. Керівництво київською УСС здійснював Олесь Доній, тоді як львівське Студентське братство очолював Маркіян Іващишин. Варто зазначити, що студенти свідомо запозичили тактику голодування, яка вже показала свою ефективність під час подібних протестів болгарських студентів, що відбулися кількома місяцями раніше.
Підготовка до акції проходила в умовах суворої конспірації. Львівські студенти, які прямували до столиці, групувалися невеликими партіями, купуючи квитки по п’ять осіб, щоб не викликати підозр. Навіть точне місце розгортання протесту трималося в таємниці, відоме лише вузькому колу організаторів. Студенти мали вагомі підстави для такої обережності: вони побоювалися, що інформація про підготовку може потрапити до радянських спецслужб, які могли б спробувати зірвати акцію.
Чого вимагали студенти?
Вимоги протестувальників виходили далеко за межі суто студентських проблем. Це був чіткий політичний виклик радянській системі:
- Відставка голови Ради міністрів УРСР Віталія Масола.
- Проведення дострокових виборів Верховної Ради на багатопартійній основі.
- Недопущення підписання нового союзного договору, який би закріпив залежність України.
- Націоналізація майна Комуністичної партії та комсомолу.
- Повернення українських строковиків, які проходили службу за межами республіки.
- Забезпечення проходження строкової військової служби майбутніми призовниками на території самої України.
Ці вимоги, по суті, ставили під сумнів саму легітимність радянського політичного устрою в Україні.
Від наметового містечка до політичних поступок
Перші дні протесту відзначилися невеликою кількістю учасників, що розмістилися у кількох наметах. Однак з кожним днем ситуація змінювалася. До наметового містечка приєднувалися сотні людей, а щодня на площу приходили тисячі городян. Підтримку студентам надавали відомі українські митці та громадські діячі: Ліна Костенко, Олесь Гончар, Ніла Крюкова, Марія Бурмака, Едуард Драч. Особливим актом непокори стало демонстративне виключення Олеся Гончара з Комуністичної партії після того, як парламент відмовився підтримати студентські вимоги.
Протест тривав понад два тижні. 17 жовтня 1990 року Верховна Рада УРСР, під тиском студентів та громадськості, погодилася частково задовольнити вимоги. Зокрема, у відставку пішов прем’єр Віталій Масол, а також було ухвалено рішення щодо проходження строкової військової служби українцями на території республіки. Позиція щодо непідписання нового союзного договору була підтверджена. Хоча не всі вимоги були виконані, зокрема, парламент не було розпущено достроково, сам факт того, що організована студентська акція змусила радянське керівництво піти на політичні поступки, став знаковим.
“Революція на граніті” стала одним із каталізаторів подальших подій. Через десять місяців, у 1991 році, Україна проголосила свою незалежність, яка була підтверджена всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року. Роль львівських студентів, зокрема Маркіяна Іващишина, у приверненні уваги до протесту та його успіху була неоціненною, перетворивши цю подію на справді загальнонаціональну.